<< Главная страница

Казка про яян



Категории Emma АндiЄвська ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Колись пастушок, переплигуючи зi скелi на скелю за козою, що вiдбилася вiд решти, посковзнувся й упав у глибочезне провалля. Коли вiн розплющив очi, то побачив, що лежить на площi великого мiста, яке складається з вузьких довгих веж, що ïх кожен будує на свiй лад, бо цi вежi весь час завалюються. Пастушок пiдiйшов до найближчого чоловiка, який порпався з кельмою серед купи камiння, й запитав, що це за мiсто, хто його мешканцi й чи не можна було б щось попоïсти, бо вiн дуже зголоднiв, наче кiлька днiв пролежав без ïжi. Однак на запитання пастушка нiхто навiть не глипнув у його бiк, дарма що козопас обiйшов мало не все мiсто. Врештi вже зовсiм зневiрившися, що хтось дасть йому тут бодай окрайчик хлiба, пастушок набрiв на кволого дiдуся, що порався бiля найнижчоï, напiвзруйнованоï вежi, й повторив своє запитання. — Тут живуть самi яяни, — вiдповiв нарештi старий. — Кожен яянин знає тiльки своє я i тому запитань iншоï людини просто не чує. Я ж почув тiльки тому, що мене здолали немощi, i внутрiшнi пiдпори, якi досi тримали мене, як вони тримають усiх яян цього мiста, передчасно струхли й завалилися, як i моя вежа, направити яку менi бракує сил. Виявилося, що яяни живуть лише власним я. Хлопчик захотiв вийти з мiста, але дiзнався, що, хоча мiсто має брами, яяни не можуть вийти, бо не можуть сказати слова ти, яке ïх вiдкриває. — Я спробую, — мовив пастушок. — Ходiмо разом, бо я тобi дуже вдячний на пораду, в мене померли батьки, i я хотiв би подбати про тебе. — Я вже застарий, i ноги вже не тримають мене. — Я вiзьму тебе на плечi, i ми разом подамося далi. — Я не пристосований до iншого свiту, i час, вiдпущений менi вищими силами, добiгає кiнця. — Я хочу, аби ти бодай перед смертю дихнув свiжим повiтрям, — мовив пастушок, обережно садовлячи собi старого на плечi й простуючи до найближчоï брами. Перед брамою вiн низько вклонився й промовив: — Вельмишановна брамо, чи була б ти така ласкава й випустила нас на волю, бо тiльки ти можеш нас випустити. I брама вперше за все своє iснування навстiж вiдчинилася, адже нiхто до неï так не промовляв, хоч цього вона чекала вiдтодi, як ïï вставили в мури цього мiста, i пастушок побачив себе серед знайомих скель. — Тепер ти бачиш, який гарний цей свiт! — вигукнув козопас й торкнувся старого, аби обережно зсадити його з плечей на землю. Та замiсть дiдуся вiн намацав тiльки мiшок, по гузир наповнений самоцвiтами. Притча Емми Андiєвськоï в казковiй формi демонструє, як егоïзм i самозакоханiсть iзолює людину. Лише порозумiння та взаємодопомога можуть вiдчинити брами людськоï самотностi.

Метки Казка про яян, EMMA АНДIЄВСЬКА, скорочено, стисло, уривки, у скороченому вигладi, коротко
Казка про яян


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация